Как я купил амфетамин и провел ночь в музее прячась от охранника
Э-э, привет, ребята! Давайте поболтаем сегодня о моих приключениях наркомана комика, которые мне удалось пережить в прошедшую пятницу. Не знаю, как это случилось, но весь день меня мучила мысль о том, что мне нужно что-то новое, что-то просто бомбезное! И тут, я наткнулся на закладку в одной из моих приятельниц из наркокомьюнити.
Она как-то сказала, что знает одну личность, которая может помочь мне в таких делах. И вот, после долгих поисков, я нашел этого чувака. Худощавый паренек, плотно сидящий на амфетамине, который называл себя "Драйв". Я предъявил ему "пасхалку", наркотическую подсказку, и он предложил мне то, что я так долго искал – амфетамин.
Короче, наконец-то я получил свои долгожданные "закладки". Вы себе не представляете, как я был рад! Плющит меня уже на самой мысли о том, что скоро проведу ночь в музее, наслаждаясь этим божественным веществом.
Итак, наступила та самая пятница. Я встретился с Драйвом возле музея, где он мне передал нашу "товарку". Я сунул ее себе под рубашку и вошел в музей, изображая интерес к произведениям искусства, чтобы не вызвать подозрений у охранников. Очки на нос, кепка на голову – вроде все было как надо.
Когда я отошел от всего персонала и охраны, было время начать свой незабываемый "пурпурный туман". Я достал свои закладки из-под рубашки и начал плотненько покуривать. Божественно! Нет слов, чтобы описать это чувство. Просто охуительно, друзья!
Я бродил по этим залам, словно одержимый. Картины казались мне живыми, а скульптуры будто выходили из своих рамок. Каждая малейшая деталь просто гипнотизировала меня, и я растворялся в этом невероятном мире искусства.
Бошки заставляли меня видеть даже то, чего в реальности не существовало. Расслабляться и наслаждаться каждым мгновением стало моим девизом этой ночи. Я прикарманил немного седативов, чтобы снизить напряжение и весело дозаправить свой "пурпурный туман".
Но внезапно, слышу шаги и громкие разговоры. Охрана решила провести проверку зала, который я активно исследовал. Паника охватила меня, и я попытался найти место, где можно было бы спрятаться. Времени было совсем мало.
Царапаясь, я проковылял в пустую комнату, где стоял узкий шкафчик. Влез в него, закрывая дверцу на последние сантиметры. Боялся, что меня сейчас сразу заметят.
Охранники прошли мимо, но я все равно продолжал оставаться в спрятанном месте. Вдруг все вернулось на свои места, и я снова возвращался к своим мыслям и наслаждению. Сидя в этом тесном шкафу, я продолжал закуривать и получать свой прекрасный "плющ".
Еще час неподвижного сидения в шкафу, и я решил выбраться оттуда осторожно, чтобы не привлечь к себе внимание. Успешно выпутавшись, я продолжил свое путешествие по этим неподражаемым залам.
Время шло, а я все никак не мог насытиться этим волшебством. Моя голова была полностью в коксе, а тело просто отдыхало от повседневных хлопот. Но вот, под утро, я все же решил покинуть этот музей небывалого счастья.
Я добрался до выхода и вышел на свежий воздух. Ветерок разогнал последние пары от закуренных закладок, и я остался наедине со своими мыслями. Такой белый вечер, друзья! Я окончательно расслабился и почувствовал нереальное блаженство.
Все, ребята, это была одна из самых незабываемых ночей моей жизни. Как же было охуенно провести время, наслаждаясь искусством и своим "плющем". И если у вас окажется такая возможность, не проходите мимо, ведь вас ждет целый мир невероятных ощущений. Так что – закладка в карман и вперед на экскурсию в музей!
Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?
Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.
Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.
Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.
Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?
Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?
Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:
Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!
Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.
Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.
Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!
В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.
Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!
Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.
Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.
Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!
Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!
У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.
Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.
Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.
Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.
Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!